З початком 2023 року спільно з громадською організацією "Радість жити" видаємо та розвозимо продуктові набори для дітей з інвалідністю та осіб з інвалідністю.

Що таке аутизм?

Дитячий аутизм на сьогодні розглядається як особливий тип викривленого порушення психічного розвитку. У всіх дітей з аутизмом порушений розвиток засобів комунікації та соціальних навичок. Спільними для них є афективні проблеми та труднощі формування активних взаємин із динамічно мінливим середовищем, що зумовлює їхню настанову на збереження сталості в оточенні та стереотипність власної поведінки.

Водночас популяція таких дітей, у тому числі шкільного віку, є надзвичайно неоднорідною. У зв’язку з цим нині дедалі частіше говорять не про аутизм як такий, а про «лінійку» розладів аутистичного спектра (РАС).

Які причини аутизму?

На сьогодні немає точних даних щодо причин виникнення аутизму. Однак існує велика ймовірність того, що генетичні та нейрофізіологічні відхилення є лише передумовами розвитку аутизму, тоді як на його формування можуть впливати й зовнішні чинники, такі як екологічні умови, інфекційні захворювання, ослаблення імунної системи, недоношеність тощо.

Як проявляється аутизм?

Кожен із нас, хто так чи інакше стикався з людьми з аутизмом, звертав увагу на особливості їхньої поведінки та спілкування. Варто зазначити, що аутизм є надзвичайно різноманітним. Чи доводилося вам чути вислів: «Якщо ви знаєте одну аутичну людину, то ви знаєте… лише одну аутичну людину»? Це правда. За загального типу порушення розвитку аутизм зовні набуває дуже різних форм. Він охоплює як глибоко дезадаптовану безмовну дитину з низьким рівнем інтелектуального розвитку, так і дітей із блискучим «дорослим» мовленням, раннім інтересом до абстрактних галузей знань і вибірковою обдарованістю.

Узагальнимо прояви викривленого розвитку та виокремимо провідні ознаки:

порушення соціальної взаємодії, відсутність реакцій на емоції інших людей і зміни соціальної ситуації;

комунікативні порушення (неконтактність, відсутність емоційної реакції на спроби вступити в діалог, мовлення, спрямоване на самого себе);

своєрідний розвиток мовлення (від повної його відсутності до химерного «дорослого» мовлення, недостатня гнучкість мовленнєвого висловлення, порушене використання інтонації, вживання нетипових звуків, вигуків);

використання периферійного зору під час усіх видів контакту (аутична людина не дивиться в очі, погляд «крізь» або збоку);

стереотипність, повторюваність поведінки;

схильність до жорстко встановленого раз і назавжди порядку в повсякденному житті, болісна реакція на його зміну;

обмежене коло інтересів (вузькоспеціалізовані, неординарні зацікавлення);

прив’язаність до нефункціональних ритуалів (зосередженість на датах, маршрутах, розкладах);

порушення та вибірковість у харчуванні, виборі одягу, іграшок, видів діяльності;

порушення інстинкту самозбереження;

страхи, порушення сну, спалахи гніву й агресії.

Отже, аутизм характеризується тріадою ядерних симптомів — порушенням комунікації, соціальної взаємодії та стереотипністю поведінки, а також факультативними ознаками, які можуть траплятися й за інших порушень розвитку.

Які підходи до навчання осіб з аутизмом нині є найбільш затребуваними?

Це питання цікавить як батьків, так і педагогів, які працюють із цією категорією дітей. Сьогодні існує різноманіття підходів до роботи з особами з РАС. Найбільшого поширення набув і нині активно обговорюється з позицій гуманності щодо осіб з аутизмом прикладний аналіз поведінки — Applied Behavior Analysis (ABA). Він ґрунтується на теорії «стимул — реакція» та передбачає планування, застосування й оцінювання впливів на чинники середовища, які призводять до змін у поведінці людини на основі її соціальної значущості. Цей підхід рекомендований особам із тяжкими формами аутизму, важкою інтелектуальною недостатністю та синдромом Дауна. Метою ABA є збільшення бажаної та зменшення небажаної поведінки, що ускладнює навчання й соціальну взаємодію. Іншими словами, це стратегія «позитивного підкріплення» та «функціональної оцінки поведінки».

Наступний підхід, популярний серед родин дітей з аутизмом, — Ayres Sensory Integration (ASI), або метод сенсорної інтеграції Джин Айрес. Його сутність полягає в налагодженні взаємодії всіх сенсорних систем з метою формування адекватних стосунків з іншими людьми та опанування різних способів взаємодії з предметами в повсякденному житті.

Методика ТЕАССН (TEACCH) або структуроване навчання нині добре відома й широко застосовується у світі. Вона включає такі типи структурування: фізичну організацію простору, щоденний розклад, організацію робочого процесу. Метою є навчання дітей побутових навичок і їх соціалізація. Перевагами методики є можливість досягнення керованості поведінки дитини в обмеженому просторі та відсутність потреби у стовідсотковому залученні батьків. Вона підходить для дітей із найтяжчими та множинними порушеннями розвитку. Її елементи — візуальний розклад, зонування приміщення, мінімізація подразників — широко використовуються в роботі спеціальних педагогів.

Сучасний емоційно-смисловий підхід до корекції розладів аутистичного спектра був розроблений вітчизняними психологами (К. С. Лебединська, О. С. Нікольська, Є. Р. Баєнська, М. М. Ліблінг та ін.). Він ґрунтується на дослідженнях специфіки психічного дизонтогенезу при аутизмі, має гуманістичні корені та активно застосовується у практиці роботи з дітьми з РАС.

Відомо, що особливістю порушення психічного розвитку при аутизмі є його поширення на всі сфери психіки дитини — афективну й когнітивну. Афективна сфера розглядається як система смислів, що спрямовує розвиток взаємин людини із собою та навколишнім світом. При аутизмі ця система формується переважно як захисна, що й зумовлює викривлення психічного розвитку дитини.

Для допомоги такій дитині у формуванні активнішої та конструктивнішої позиції у взаєминах зі світом, без якої нормалізація розвитку неможлива, розробляється й застосовується емоційно-смисловий підхід. Він є смисловим, оскільки його основним завданням є накопичення та усвідомлене впорядкування індивідуального афективного досвіду дитини, який може стати опорою для розвитку активних і диференційованих взаємин з оточенням. Він є емоційним, адже головним засобом допомоги є спільне проживання та емоційне осмислення подій. Попри складність встановлення емоційного контакту, потреба в ньому у дітей з аутизмом існує, і за умови розуміння специфіки порушення це завдання успішно вирішується фахівцем.

Емоційний контакт із дитиною з аутизмом гарантовано встановлюється за умови врахування доступних їй параметрів організації спілкування: дистанції, тривалості, ритму, інтенсивності та форми, сенсорної модальності вражень. Перші стабільні контакти виникають завдяки приєднанню спеціаліста до приємних для дитини вражень, спільному переживанню та підсиленню звичного задоволення власною емоційною реакцією. Їхня мета — дати дитині досвід спільної радості, інтересу, залучити її до спільно розділеного переживання, у якому формується й закріплюється потреба у спілкуванні (Баєнська Є. Р., 2014).

Емоційне зараження тонізує дитину, полегшує перенесення дискомфорту, підвищує активність у контактах, стимулює наслідування та відкриває перспективу урізноманітнення звичних приємних вражень. Об’єднання у спільній приємній діяльності, наповненій емоційним змістом, створює можливості для її перетворення на гру з повторюваними епізодами взаємодії. Ці епізоди вибудовуються на основі улюбленої сенсорної стимуляції дитини й осмислюються як програвання знайомих і приємних моментів реального життя. У процесі спільного емоційного проживання повсякденний досвід дитини актуалізується, позитивно осмислюється й організовується, стаючи опорою для розвитку складніших форм взаємодії з оточенням. Життєвий стереотип дитини поступово диференціюється, збагачується та стає менш жорстким, наближаючись до осмисленого укладу звичайного домашнього життя, а картина світу — більш цілісною та «обжитою».

Це постійна й тривала робота, яка здійснюється на спеціальних заняттях, у спільній грі, малюванні, читанні, перегляді мультфільмів і діафільмів. Мета таких занять — не розвиток ігрової чи образотворчої діяльності як такої і не просто «вивільнення» вражень, а насамперед спілкування з дитиною. Його основною метою є спільне осмислення подій домашнього життя, перебування в дитячому садку, прогулянок, відвідування зоопарку, цирку, поліклініки тощо. Аналогічна робота покладається й на близьких дитини, які в процесі спільного проживання повсякденного життя за допомогою емоційного коментаря осмислено організовують її враження.

У цьому ж полягає й основне завдання тьютора, який супроводжує дитину в дитячому садку та школі. Накопичення позитивного досвіду відкриває можливості поступової допомоги дитині в освоєнні активніших і складніших форм індивідуального життя — у розвитку вибірковості, що не відгороджує, а поєднує зі світом; у здатності не панікувати перед несподіваними перешкодами, а сприймати їх як розв’язувані завдання; у вмінні вступати в діалог з обставинами та орієнтуватися на емоційну оцінку іншої людини.

У процесі спільного проживання дорослий допомагає дитині пов’язати та подолати переживаний дискомфорт або страх, змінити емоційний смисл неприємного враження. Кожен успішний крок у нормалізації афективного розвитку відкриває нові можливості для інтелектуального й соціального розвитку, оскільки психічні функції дитини починають організовуватися реальними запитами активної взаємодії з близькими людьми та оточенням.

На завершення слід зазначити, що кожен із батьків дитини з аутизмом має право самостійно обирати методи й підходи до її навчання та розвитку, виходячи з власного бачення перспектив подальшої соціалізації. Водночас не слід забувати, що кожна дитина з аутизмом — це особистість зі своїми інтересами, захопленнями, талантами, навичками, труднощами й можливостями, тому надзвичайно важливо не зашкодити дитині та не перешкодити її розвитку.